?

Log in

No account? Create an account

Адвокат в Днепре и Днепропетровской области

Адвокат-Днепр.Надежная защита ваших прав. Наш Адвокат в Днепропетровске (Адвокат, Юрист Днепропетровск) готов предоставить Вам юридическую помощь на любой стадии производства.
Адвокат Днепр Юридические услуги Днепропетровск Адвокат в Днепре и Днепропетровской области Лучший адвокат Днепра Адвокат Днепр Уголовный.Юридическая компания Мой адвокат Днепропетровск.Юридическая компания - адвокаты и юристы. города Днепропетровска (Днепра).
Адвокаты в Днепропетровске с адресами, телефонами и отзывами. Адвокат (от лат. – «приглашаю») – это высококвалифицированный специалист в области юриспруденции.Если вам необходим адвокат по семейным делам Днепропетровск или адвокат по разводам в Днепропетровске, звоните 0567671276, +380949108276

Адвокат-Днепр.Надежная защита ваших прав. Наш Адвокат в Днепропетровске (Адвокат, Юрист Днепропетровск) готов предоставить Вам юридическую помощь на любой стадии производства.
Адвокат Днепр Юридические услуги Днепропетровск Адвокат в Днепре и Днепропетровской области Лучший адвокат Днепра Адвокат Днепр Уголовный.Юридическая компания Мой адвокат Днепропетровск.Юридическая компания - адвокаты и юристы. города Днепропетровска (Днепра).
Адвокаты в Днепропетровске с адресами, телефонами и отзывами.сАдвокат (от лат. – «приглашаю») – это высококвалифицированный специалист в области юриспруденции.Если вам необходим адвокат по семейным делам Днепропетровск или адвокат по разводам в Днепропетровске, звоните 0567671276.

<div><img src="https://mc.yandex.ru/watch/45481179" style="position:absolute; left:-9999px;" alt="" /></div>

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Одним із питань які виникають перед сучасними суддями є дружба у фейсбуці та інших соціальних мережах з адвокатами. Чи створює це конфлікт інтересів? Наприклад, я маю на фейсбуці більше 2500 друзів, біля 2000 підписчиків і кожного дня їх кількість зростає. Багато запитів на «дружбу» надходить від адвокатів. Втім, останнім часом в мене виникло питання, а чи не не створює така фейсбучна дружба підстави для конфлікту інтересів у майбутньому.
Вітчизняні Правила суддівської етики не висвітлюють це питання. На останніх сторінках коментаря до цих правил ми можемо знайти лише загальні рекомендації щодо поведінки судді у соціальних мережах, які стосуються заборони коментування справ, написання постів, коментарів чи виставляння фото, які можуть зашкодити авторитету судової влади.

З цієї точки зору цікавою є закордонна практика. Національна школа суддів України, надала мені дуже цікавий документ, який часково надає відповіді на поставлене запитання. Це висновок Комітету з питань суддівської етики штату Меріленд від 12 червня 2012 року. Цей висновок аналізує практику різних штатів і стосується питання, чи сам факт дружби у фейсбуці та інших соціальних мережах створює конфлікт інтересів.

У висновку звертається увага, що Комітети з питань етики у кількох штатах розглядали питання доцільності присутності судді в соціальних мережах, результати такого розгляду були різними. Дорадчий комітет з питань суддівської етики Верховного Суду штату Флоріда заборонив суддям залучати до кола своїх «друзів» таких сайтів, як Фейсбук, адвокатів, які можуть з'явитися перед цими суддями в суді. Комітет з питань суддівської етики штату Массачусет та Дорадчий комітет з питань суддівської етики штату Оклахома дійшли висновку, що судді можуть мати свої сторінки у Фейсбуці. Дорадчий комітет штату Оклахома зауважив, що суддя може мати свою сторінку в соціальних мережах і долучати до кола «друзів» "будь-яку особу, яка не з'являється регулярно або яка малоймовірно з'явиться в суді даного судді і якщо цей суддя не використовує мережу у спосіб, що може стати порушенням Кодексу суддівської поведінки.". З свого боку, Комітет з питань суддівської етики штату Массачусет зазначив: "Комітет вважає, що Кодекс забороняє суддям у будь-який спосіб спілкуватися в соціальних мережах з адвокатами, які можуть з'явитися перед ними в суді. Іншими словами, якщо дати більш чітке формулювання, судді можуть бути «друзями» тільки з тими адвокатами, через яких вони готові взяти самовідвід, коли ті з'являться перед ними в суді."

Комітет з питань суддівської етики штату Каліфорнія постановив, що так само, як суддям дозволяється приєднуватися до соціальних та громадських організацій, членами яких є адвокати, що можуть з'являтися перед суддями в суді, суддям можна взаємодіяти\спілкуватися із правниками і в соціальних он-лайнових мережах. "Відповідно, Канони не містять, як таку, заборону на спілкування в соціальних мережах із правниками, які можуть виступати в судовому засіданні даного судді." Однак далі Комітет з питань етики дає такий висновок, що, не дивлячись на те, що, на думку Комітету, Канони не містять заборону, як таку, "важливо наголосити на тому, що взаємодія\спілкування судді із адвокатом, який може виступати в судовому засіданні даного судді, може створити враження порушення положень Канонів." Таким чином, Комітет визначив кілька факторів, які необхідно враховувати при вирішенні питання, чи можна спілкуватися із адвокатами на сайтах соціальних мереж.

Нижче наводимо ці фактори:

1) Характер сайту соціальної мережі. (Чим більш особистий характер має сайт\сторінка, тим більше ймовірність того, що включення адвоката до кола «друзів» створить враження, що до цього адвоката буде особливе ставлення і він зможе вплинути на суддю, або це кине тінь на спроможність судді діяти неупереджено.)

2) Кількість «друзів» на сторінці. (Чим більше друзів на сторінці судді, тим менша ймовірність виникнення враження, що хтось із «друзів» може вплинути на суддю.)

3) Практика судді щодо визначення того, кого включати до кола друзів. (Так само як із кількістю осіб на сторінці, чим більше інклюзивною є сторінка, тим менше ймовірність створення враження, що будь-яка окрема особа, присутня на сторінці, може вплинути на суддю.)

4) Як часто даний адвокат бере участь у засіданнях цього судді. (Чим менша ймовірність появи адвоката на засіданні даного судді, тим більше ймовірність того, що спілкування з цим адвокатом буде прийнятним.).

Комітети з питань суддівської етики штатів Нью-Йорк, Кентуки, Огайо та Північної Кароліни оприлюднили висновки, які дозволяють суддям брати участь у соціальних мережах. Ці комітети не знайшли етичних заборон чи вимог щодо обов'язкового відводу чи розкриття інформації. Однак, усі ті штати, які не заборонили суддям спілкуватися в соцмережах, наголошують на необхідності обережного підходу до участі в соціальних мережах.

Комітет штату Меріленд у своєму висновку зазначає, що не існує правила, яке забороняє суддям мати друзів, чи то серед адвокатів, чи серед простих людей. Насправді, для того, щоб стати суддею районного, окружного, чи апеляційного суду в цьому штаті, необхідно бути членом спільноти адвокатів штату Меріленд і мати гарну репутацію в цій спільноті. В більшості випадків члени асоціації адвокатів стають суддями після довгих років роботи правниками та встановлення особистих стосунків з іншими колегами. Від адвокатів не очікується і не вимагається стати відлюдниками після того, як вони стають суддями. Хоча вони повинні бути обачними у всіх своїх діях і завжди думати про те, яке враження такі дії можуть створити, судді можуть і дійсно продовжують спілкуватися з адвокатами та іншими особами.

Сам по собі факт дружби між суддею і адвокатом не тягне за собою необхідність відводу судді при розгляді тих справ, в яких бере участь цей адвокат. Втім, суддя повинен розкрити інформацію, яку на його думку сторони чи їхні адвокати можуть вважати релевантною для можливого клопотання про відвід судді, навіть, якщо суддя вважає, що для відводу немає ніяких підстав. Особисті стосунки з будь-яким адвокатом або сторонами можуть бути включені до такої інформації. Комітет не бачить ніяких підстав для іншого підходу до «друзів» на Фейсбуці.

Автор: Олена Кібенко, суддя ВС

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Городищенський районний суд Черкаської області прийняв рішення щодо посвідчення довіренності судом.
Дата рішення: 19 жовтня 2015 року
справа № 2-6/11 провадження № 2/691/379/15
суддя Черненко В.О.

УХВАЛА

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Городище, клопотання ОСОБА_1 про посвідчення судом довіреності на ведення цивільної справи за позовом ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_3, до Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання недійсними рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Дацьківської сільської ради, ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_3, про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ:
19.10.2015 року, в судовому засіданні в зазначеній справі відповідач за первісним позовом, яка є позивачем за зустрічним позовом, ОСОБА_1 заявила клопотання про посвідчення судом довіреності на представлення її інтересів у даній справі ОСОБА_5
Суд, вислухавши думку учасників процесу, вважає наступне.
Відповідно до частини другої статті 42 ЦПК України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
За змістом наведеної норми права законодавець відніс суд до суб'єктів, що можуть посвідчити довіреність фізичної особи своїм рішенням.
Частиною другою статті 208 ЦПК України визначено, що питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Згідно листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.09.2011 року № 611-11-4/0/-11, у разі заявлення клопотання фізичною особою - довірителем клопотання про посвідчення судом довіреності на ведення справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, суд може ухвалою посвідчити таку довіреність. Довіреність посвідчується лише для розгляду конкретної справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 про посвідчення судом довіреності на ведення цивільної справи підлягає до задоволення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 2 ст. 42, ч. 2 ст. 208 ЦПК України, листом Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.09.2011 року № 611-11-4/0/-11, суд, УХВАЛИВ :
клопотання ОСОБА_1 про посвідчення судом довіреності на ведення цивільної справи, задоволити.
Завірити довіреність ОСОБА_1 на представництво її інтересів, як відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_5, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_3, до Дацьківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання недійсними рішень Дацьківської сільської ради, відновлення меж і відшкодування шкоди, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Дацьківської сільської ради, ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_3, про повернення земельних ділянок та стягнення моральної шкоди.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_6

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Можливість мати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки нерозривно пов'язана із наявністю способів захисту цих прав і інтересів і дієвою процедурою їх застосування.
Статтею 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 16 ЦК України врегульовує судовий захист цивільних прав та інтересів судом. У разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави виникає потреба в застосуванні способів їх захисту.
Вважають, що судова форма захисту цивільних прав та інтересів є найнадійнішою і найдієвішою. Однак, на мою думку, до прийняття нового ЦПК України це було не завжди так.
Частина 1 ст. 16 ЦК України захист особистого немайнового або майнового права та інтересу визначає правом кожної особи і надає у ч. 2 цієї статті широкий перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. А ЦПК України 2004 р. у статті 4 «Споcоби захисту, які застосовуються судом» тільки встановлював, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
ЦПК України 2017 р. доповнив статтю, яка має таку ж назву, принципово новим положенням.
Тепер, відповідно до ст. 5 нового ЦПК України, крім зазначеного вище положення, встановлено: у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2).
Проблема вибору ефективного способу захисту цивільних прав та інтересів розглядалась багатьма авторами та стала предметом дослідження значної кількості наукових праць.
Однак, у зв'язку з новизною норми, передбаченої ч.2 ст.5 ЦПК 2017 року, необхідне комплексне вивчення проблеми вибору способу захисту, що може бути визначений судом.
Тому доцільним є аналіз практики застосування сторонами спору, їх представниками та судом способів захисту цивільних прав за ЦПК 2004 року та детальне обговорення і напрацювання практики застосування судами ч.2 ст.5 нового ЦПК.
Наділення суду правом відповідно до викладеної в позові вимоги особи визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, на мою думку, є прогресивною нормою, оскільки за час роботи суддею неодноразово вивчала рішення судів всіх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позову не з підстави, що право особи не потребувало захисту, а з тієї підстави,що нею невірно було обрано спосіб захисту порушеного права.
Такі ситуації інколи мали місце через неправильне тлумачення представником сторони норм права, в меншості випадків - через неналежне виконання представником своїх професійних обов'язків.
Завдяки новелі законодавства, яку містить ч. 2 ст. 5 ЦПК, суд матиме можливість фактично, а не формально стати на захист порушеного права особи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналізуючи ч. 2 ст. 16 ЦК України, науковці звертали увагу на те, що норма про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес будь-яким способом, встановленим договором або законом, дає можливість сторонам при укладенні правочину передбачити особливі способи захисту своїх прав у випадку їх порушення контрагентом.
Однак формулювання норми статті 4 ЦПК України 2004 року «Способи захисту, які застосовуються судом», яка передбачала, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, фактично значно звужувало можливості вибору ефективного захисту особи в судовому порядку, оскільки суди, як правило, вважали неможливим застосування способу захисту порушеного права, якщо такий спосіб не був прямо передбачений законом або договором.
Стаття 5 нового ЦПК не обмежує суд у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а дозволяє, виходячи із принципу верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений в нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому.
При цьому слід враховувати, що суд в такому випадку не припуститься порушення передбаченого статтею 2 ЦПК принципу диспозитивності ( права особи на власний розсуд розпоряждатися своїми правами щодо предмета спору), оскільки буде діяти відповідно до викладеної в позові вимоги особи, яка звернулася до суду.
Зазначене кореспондується з вимогою пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК 2017 року, відповідно до якої позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
А найголовніше, у мене є обгрунтовані сподівання, що ми зможемо позбутися в судовій практиці випадків відмови в позові з підстав невірно обраного особою способу захисту порушеного права, що є неприпустимим в тих випадках, коли право особи дійсно порушено.

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Верховна Рада підтримала створення Єдиної бази даних оцінки нерухомості для боротьби з “чорними” ріелторами.

Відповідні зміни передбачено прийнятими правками до закону Про внесення змін до Податкового кодексу України для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень на засіданні парламенту 7 грудня.

“Ця правка направлена проти так званих чорних ріелторів, які занижують ринкову вартість нерухомості, і не поширюється на аграріїв і власників земельних ділянок”, – зазначив автор правки народний депутат Максим Курячий.

Прийняті зміни зобов’язують оцінювачів вносити в базу інформацію із звітів про оцінку нерухомості, яку система буде аналізувати на предмет порушень, реєструвати їх з присвоєнням унікального номера або відмовить в реєстрації.

Незареєстрований звіт про оцінку вважається недійсним. У зв’язку з цим, нотаріуси зобов’язані перевіряти реєстрацію звіту і наявність унікального номера при посвідченні угод.

Відповідно до закону, суб’єкт оціночної діяльності може оскаржити відмову в реєстрації оцінки майна протягом 10 днів у Фонді держмайна України. У свою чергу, Фонд зобов’язаний розглянути заяву не пізніше ніж через п’ять днів.

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.

Психология юриста.


Эдвард Шпрангер сформулировал понятие научной психологии духа. В отличие от попыток бессознательно (иррационально) -ценностной естественно-научной психологии она изучает относящуюся к ценности душевную жизнь с точки зрения культурных ценностей как целостную структуру или понимание интеллектуальных феноменов в их совокупности как умственной деятельности. Она исследует душевные структуры или «формы жизни», важные для определенных типов умственной деятельности. Шпрангер описывает шесть типов человеческого поведения в соответствии с основными областями культуры. В качестве идеальной характерологической модели выступал человек - теоретический, экономический, эстетический, социальный, политический и религиозный.
Среди этих типов не фигурирует «человек юридический». Согласно Шпрангеру это не простая структура, а комплексное явление, смешанная форма социальной и теоретической структур. Мы видим, что «форма жизни» юриста - смешанное явление, так как и идея права, к которой она (т.е. «форма жизни») относится, также представляет собой смешанное явление, триаду - справедливость, целесообразность и правовую стабильность (безопасность). Шпрангер справедливо замечает, что «то, что называется целью в праве, не является правовым по своей природе». Этот феномен скорее социальный, политический, культурный. Так что в этом смысле нельзя, видимо, говорить о самостоятельной правовой «форме жизни» наряду с социальной, политической, теоретической и культурной. Два других элемента, однако, - чисто правовые ценности, не сводимые к другим ценностям. Структурированная посредством справедливости специфическая «форма жизни» юриста равноправно становится в один ряд с разработанными Шпран-гером «формами жизни». Но справедливость, следуя Шпрангеру, имеет решающее значение для «душевной структуры» юриста в двояком смысле: как идеальная и как позитивная справедливость, то есть как правовая стабильность.
Справедливость и правовая стабильность характеризуют различные и даже противоположные стороны юридического мышления. Справедливость формирует надпозитивистское и прогрессивное, а правовая стабильность - позитивистскую и консервативную правовые позиции. Право в смысле порядка противостоит справедливости. «Правовой человек» как неспециалист больше ориентируется на справедливость, а как профессиональный юрист - на правовую стабильность. Соответственно, по Шпрангеру, первый скорее «правовой идеалист», второй - «правовой формалист», или, если не прибегать к ценностным суждениям, - «правовой реалист». Именно поэтому можно сказать, что правовое чувство неспециалиста и профессионального юриста следует оценивать по-разному: критерием правового чувства профессионального юриста служит то, насколько трудно ему примириться с несправедливостью действующего права; правовое чувство неспециалиста проверяется выяснением того, способен ли он примириться с несправедливостью действующего законодателя в интересах правовой стабильности.
Если мы хотим образно представить себе эти две формы жизни «правового человека», то, с одной стороны, можно было бы вспомнить Шиллера, который призывает дотянуться рукой до неба и достать находящиеся там неотъемлемые и неотчуждаемые права (и при этом восхваляет благословенный священный порядок), а с другой - Гётегад, который скорее смирился бы с несправедливостью, чем с отсутствием порядка (но при этом жаловался, что о правах, с которыми мы рождаемся, речь, к сожалению, не шла бы).
Обе правовые структуры, если они не способны к взаимопроникновению, ведут к вырождению. С одной стороны, стоит добропорядочный обыватель, которого в его ипостаси госслужащего называют бюрократом и которого нам представляет Гёте в его буржуазном облике во время пасхальной прогулки. С другой стороны, романтичный поборник справедливости. Справедливость, как было показано, - абстрактная категория, которую можно наполнить любым содержанием. Так что злоупотребление бесцельной справедливостью может и чудовищу придать идеальный вид (Робеспьер). Справедливость - «полярная», обоюдоострая ценность. С ней следует обращаться довольно жестко, чтобы добиться ее применения в соответствии с ее сутью. Справедливость, которая не побеждается постоянно любовью, превращается в несправедливость, подобно тому как милость оборачивается слабостью, если она со своей стороны постоянно не побеждается справедливостью. Справедливость без любви вырождается в «самосправедливость», или справедливость ради себя самой, и, как следствие, вытесненные жизненные силы рано или поздно жестоко отомстят ей. Шекспир в пьесе «Мера за меру» дал в образе наместника Анжело метафорическое изображение ревностного поборника права, скатившегося в бездну справедливости ради справедливости и несправедливости, бунта вытесненных и одичавших желаний против справедливой для самой себя нормы.
Правовая стабильность, подобно справедливости, таит в себе даже больше опасности, поскольку в той же мере требует человека и жизнь соизмерять их понятиями. Понятие характеризуется в отношении постоянства потока жизни как дискретное, а в отношении конкретных жизненных явлений как общее. Не впадая в парадокс, можно сказать, что в принципе не существует прерывности потока жизни, особенности отдельных действий, а существует лишь неменяющийся человек во всей его полноте и целостности или, вернее, вечно текущая полнота его жизни. Жизнь и человек состоят не из отдельных действий, как и море не состоит из отдельных волн. Они представляют собой общности, совокупности отдельных элементов взаимно переходящих друг в друга движений одного нераздельного целого. И, может быть, наиболее болезненным шоком для людей, попавших под бездушные жернова права, является то, что они вынуждены в бессильном отчаянии мириться с искажением реальности, порождаемым картиной одного отдельно взятого конкретного деяния на фоне общей картины одной отдельно взятой конкретной жизни, из которой это деяние насильственным образом вырвано. И объясняется такое искажение тем, что данное деяние в своей единичности и вся жизнь, из которой оно выхвачено, рассматриваются под углом зрения этой случайной единичности. Но суть правовой науки как раз и заключается в стремлении видеть отдельные деревья, а не лес.
Юрист же смотрит на отдельного человека и на отдельный казус всегда лишь сквозь призму обобщенных определений закона, лишь как сквозь плотную завесу, которая позволяет увидеть лишь самые общие очертания - в точности, как сквозь повязку на глазах Фемиды. Чтобы убедиться в том, насколько обедненно право опосредует действительность, достаточно сравнить биографию какого-нибудь великого человека с ее отражением в юридическом зеркале. Для «правового человека» наследство Гёте состояло бы из его свидетельств о рождении и смерти, из документа о его приеме в адвокатуру, из свидетельства о браке и свидетельства о рождении его сына, из записи в поземельной книге о его доме на имя жены и о дачном домике на Штерне, из договоров с издательствами на его произведения и из его назначения на должность тайного советника. Таким образом, конкретная индивидуальность с точки зрения ее юридической значимости принимается во внимание только в ее самом абстрактном качестве - а именно в качестве некоего конкретного индивида. Правовое мышление требует иметь дело с данной конкретной жизнью, но только в ее самом общем, абстрактном виде. В сущности, в превосходстве силы абстракции, серьезно упрощающей всю полноту жизни, заключается преимущество римского права перед немецким. Юрист должен быть способен увидеть в живом человеке юридическую схему. Именно это дало повод Толстому вынести обвинительный приговор юристам: «...все эти люди считают, что в жизни существуют обстоятельства, при которых отношение человека к своему ближнему не имеет значения». Эту особенность правового мышления отмечает также Шпрангер, когда он приписывает ему «ближайшее родство с научным мышлением» и стремление находить теоретически обоснованные закономерности общего порядка. Да, некоторые даже говорят о непосредственном сходстве юриста с математиком. Подобно математику, который во всем пестром многообразии действительности должен увидеть лишь пространственные и поддающиеся численному выражению отношения, юрист обязан принимать во внимание только совершенно определенную картину общего плана, передающую лишь грубые контурные очертания всего красочного многообразия и образного богатства жизни. И в самом деле, Савиньи охарактеризовал правовую науку как «математику (посредством) понятий». А в одном из своих последних сочинений, в котором речь шла о пригодности к юридической профессии, он выдвигает тезис: «плохой математик - плохой юрист».
Это отнюдь не означает: хороший математик - хороший юрист. Для анахроничного образа мышления юриста «не от мира сего» характерен профессиональный навык, в наши дни окончательно утерянный,-видеть всю полноту быстротекущей жизни, - ибо полнота жизни вырабатывала обязательную привычку у нее учиться. Эта архаичная форма вновь возникает, когда «правовой человек», имея дело со справедливостью и правовой стабильностью, забывает о третьей составляющей идеи права - целесообразности. Подобно тому, как идея справедливости и правовой стабильности сближает его с «теоретическим человеком», идея целесообразности роднит его тип мышления с типом мышления общественных и политических деятелей.
До сих пор мы ориентировали образ «правового человека» на объективное право. Однако он относится к субъективному праву. Если этот образ в своей объективно-правовой ипостаси находит свое воплощение прежде всего в судье, то в субъективно-правовом смысле он принимает образ борца за право. Правовое чувство как чувство собственного права, характеризующего такого борца, проявится лучше всего и будет наиболее точно понято при сравнении со своим антиподом - совестью.
Следует прежде всего четко осознать проблематику двойственности этических голосов, звучащих в каждой человеческой груди, - проблематику этического законодательства: одни этические законы лишь налагают обязательства, другие - наделяют правом требования; одни связывают волю, другие, наоборот, ее освобождают; одни - альтруистичны и сдерживают собственные эгоистические побуждения, другие оправдывают собственную заинтересованность и заключают союз с эгоизмом. Прислушаемся на мгновение к их диалогу.
Совесть говорит: «Тебя ударили по правой щеке, подставь левую. С тобой хотят поспорить и отнять платье, отдай также пальто». Но правовое чувство возражает: «Не давай другим безнаказанно попирать свои права. Кто превращает себя в червя, не может после этого жаловаться, если его топчут ногами» (Кант). «Но я говорю вам, - вновь вступает совесть, - вы не должны противостоять злу!». Однако правовое чувство настаивает: «Лучше быть собакой, если меня должны пинать ногами, чем человеком!» (Кляйст). И вновь совесть: «Да возлюбите врагов своих, благословите проклинающих вас». И правовое чувство в ответ: «Борьба за право - моральный долг самосохранения» (Иеринг). «Блаженны миролюбивые», - говорит совесть. И тут же правовое чувство: «На чьей стороне право, тот должен вести себя грубо. Вежливое право ничего не значит» (Гёте). Эти слова не заставят совесть замолкнуть. Подобный диалог может длиться бесконечно. Но и мы, в свою очередь, не хотим дать последнее слово той или иной стороне. Мы сами, каждый из нас, представляем собой место действия двух этических систем, противоречия между которыми кажутся непреодолимыми: одна система - система долга и любви, мира и покорности, другая - система права и чести, борьбы и гордости. С принятием христианства трещина пролегла через нравственный мир и нравственную жизнь каждого индивида: рядом с нашей христианской совестью неразделимо стоит дохристианское правовое чувство. Мы - набожные христиане и одновременно убежденные дуэлянты, или в одинаковой мере верим в бога любви и в право войны. Ибсен силой своего таланта вскрыл весь драматизм этической казуистики наших противоречивых душ. В его драмах подавляемые жизненные права Фру Альвинг, Рос-мера, строителя Сольнеса протестуют в этическом плане против тирании обязанностей, враждебной жизни. Вновь и вновь древние боги «тролли», которых христианство превратило в уродливых гномов, восстают против деспотии христианской совести.
Канту впервые удалось примирить и систематизировать эти два этических мира, враждующих между собой. Позднее Иеринг вновь воспламенил ход его мыслей огнем своего красноречия: для него борьба за право была борьбой за возможность исполнять моральный долг, борьбой за этическое самоутверждение. И тем самым он вкладывал в право содержание моральной обязанности. Равновесие между правовым чувством и совестью, как его представляли себе Кант и Иеринг, выражающееся в практически всегда осознанной «нерешительности права» в отношении обязанности и решительности совести, которая под бременем обязанностей не разучилась требовать своего права, -это лишь этический идеал, но не реальность духовного мира. Предпосылки правового чувства и совести столь различны и несовместимы (подобно тому, как различны и несовместимы в патологически чистом виде воображение сутяги, уверенного в своей правоте, и воображение меланхолика, убежденного в своей греховности), что едва ли они проявляются в равной мере у одного человека. Правовое чувство и совесть характеризуют как центры двух принципиально различных человеческих типов - гневливого и пугливого. Читатель с первого взгляда обнаружит в своем окружении людей преимущественно совестливых и людей с более развитым правовым чувством, явно расходящихся между собой: кротких и гневливых, добрых и жестких по характеру, святых и героев, трусов и буянов, овец и коз. Поэтому согласно Канту, философы, которые чувствуют, что более способны к нравоучениям, чем к всесторонней систематизации, призывают восхвалять одну односторонность посредством противопоставления ее другой. В своих этических построениях они исходят или исключительно из правового чувства, или, наоборот, исключительно из совести, иногда ставят право как благороднейшую из обязанностей, иногда не признают за правом права на существование. Сторонником первого взгляда в наши дни был Ницше, второго - Толстой. «Знати, - утверждает Ницше, - следовало бы рассматривать свои привилегии и пользование ими как собственную обязанность». Не сопротивляться злу, безропотно терпеть несправедливость - вот, согласно Толстому, наша участь.
Редкость хорошо развитого правового чувства объясняется не только тем, что оно требует рядом с собой равной ему совести. К этому следует также добавить, что правовое чувство в отличие от совести предполагает наличие живого и деятельного интеллекта. Наша обязанность редко взывает к совести без предварительного обращения к всеобщему принципу, который должен был бы служить обоснованием этой обязанности в нашем сознании. О нашем праве мы, наоборот, узнаем, вспоминая об общей норме, которая является его источником. Так как моральная норма применяется индивидуально к каждому в отдельности, а правовая действует в отношениях между людьми и так как моральный долг требует от меня признания независимо от того, требует ли он того же от других, находящихся в таком же, как и я, положении, то я соответственно могу приписать моральной норме характер права лишь в том случае, если готов признать такое же право за другими в подобном положении. Без подобного обобщения претензии можно предъявлять только к чувству произвола, но никак не к правовому чувству. Правовое чувство требует также живости ума, способного быстро обобщить единичное и затем из обобщенного выделить единичное. Борца за право характеризует «особая смесь» интеллектуальных способностей - ибо только они позволяют ему единичное возвысить до всеобщего и на этом основании вынести ценностное суждение о справедливости - и увлеченности, единственно благодаря которой становится возможным вселить животворный огонь индивидуальной жизни в абстрактную идею справедливости.
Шпрангер противопоставлял юристу борца за право как «тип силы». «Тип бессилия», то есть тип борца, безнадежно сражающегося с силой права непреложного приговора, также оказывается в этом смысле «типом сдерживаемой силы», пассивной формой «типа силы». Но этого недостаточно для характеристики «борца за право». Особенность этого типа силы заключается в том, что борьба за этическую ценность связана с силой, действующей во имя материального интереса. Этот интерес и ценность, всегда диаметрально противоположные друг другу, в данном случае представляют неразделимое единство. Именно на этом, на объединении в единую силу двух противоположных сил человека, его ценностного сознания и влечения, зиждется взрывная сила воздействия правового чувства. Из сказанного следует, что в правовом чувстве в большей степени, чем каком-либо другом, подчеркивают его надценностный характер, что оказывает на него отрицательное, болезнетворное влияние. Так что, согласно проведенным исследованиям, «пенсионные неврозы» нашего времени оказываются на поверку «правовыми неврозами», «заболеваниями правового чувства». Однако правовое чувство способно легко деградировать не только в связи с его чрезмерной эксплуатацией, но и по причине его «запятнанности». Зависть, которая хотела бы иметь то, что имеет другой, недоброжелательство, которое не желает терпеть, чтобы другой обладал тем, чего нет у него самого, жажда мести, которая стремится заставить выстрадать другого то, что выстрадал он сам, - все эти качества лицемерно или поддавшись самообману рядят в тогу равенства или справедливости свои низменные претензии, и содержащаяся в праве праведная сила деградирует в неправедное вожделение силы, которое, порвав связь с практическим интересом, воздействует на противника. Такие действия принято называть уловкой, особенно когда стремятся реализовать право ради права, независимо от его моральных или утилитарных целей. Но знаменитый пример «Венецианского купца», который уже был однажды использован (Иерингом. - Пер.) для доказательства вышесказанного с позиций философии права, свидетельствует равным образом и о другой стороне данной истории, показывая, как мудрый судья хитростью вовлек право в противоречие с самим собой, и оно встречной хитростью вновь себя восстановило. Столь велика сила его нравственной целеустремленности!
«Юридический человек», описанный выше, вновь показал нам всем многообразием вызываемых его деятельностью последствий, что право в своем неустойчивом, постоянно теряемом и вновь обретаемом равновесии функционирует между двумя полюсами напряжения.

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.

Помилование.


Помилование - в мире есть ценности, которые уходят корнями глубже и достигают более значительных высот, чем право.

Существование института помилования неопровержимо свидетельствует о несовершенстве самого права, напряженных отношениях в рамках идеи права, равно как и о потенциальной возможности конфликта между идеей права и другими идеями, например этической и религиозной. В безмятежные времена царства разума, в эпоху естественного права и просвещения с правом помилования боролись сперва Беккариа, а за ним - Кант, который видел в помиловании «самое щекотливое из всех прав суверена».
Напряженные отношения внутри идеи права, противоречивые требования справедливости, целесообразности и правовой стабильности, отсутствие вышестоящей нормы, регулирующей эти три элемента идеи права и как следствие этого неразрешимость конфликтов между ними - все это уже было изложено выше. Смысл помилования в более справедливом, по мнению субъекта помилования, разрешении конфликта между элементами идеи права, чем это было сделано в приговоре. Задача помилования может заключаться в том, чтобы достичь справедливости при применении позитивного права и индивидуализирующей целесообразности в формальном равенстве справедливости. Она может служить также целям устранения противоречий в приговорах. Например, посредством усиления материально-правовых элементов скорректировать процессуальные ошибки в вынесенном приговоре, оттенить преимущества этической справедливости перед формализмом справедливости позитивного права, противопоставить узко специфической правовой целесообразности целесообразность общей правовой политики. Словом, ее цель - проявлять государственную мудрость.
Понимаемое таким образом помилование представляет собой, по-видимому, специфическое средство «истинного» права в смысле немецкой пословицы: «Право без помилования - уже не право» или «помилование стоит рядом с правом». Такая трактовка вызывает возражения, если под правом понимают всеобщность его норм, равенство их адресатов с точки зрения применения этих норм. Тот, кто применяет право помилования, должен заботиться о том, чтобы применять его не по собственному усмотрению, а согласно определенным принципам: помилование стремится достичь всеобщности принципов, лежащих в ее основе. И как свидетельствует история права, эти принципы применения права помилования все время служили источником новых правовых норм. Примером средневековых принципов такого рода может служить принцип «руководствоваться милостью», а в новое время - условное помилование. Но как только принципы помилования принимают формы «зрелых» законодательных норм, компетенция помилования, строго говоря, кончается. Придавать юридическую силу этим нормам должно законодательство, а не помилование за счет законов. Точно так же «этическая справедливость», приобретая всеобщность в форме правовых норм, перестает быть такой и становится справедливостью в смысле действующего права. Право помилования, имея тенденцию к всеобщности, индивидуализировано и не распространяется на применение новых норм.
Разумеется, обладателю права помилования не потребуется значительных усилий при принятии, скажем, решения, касающегося смертного приговора, чтобы абстрагироваться от своей общей позиции по вопросу о смертной казни, а в отношении наказаний за аборты, от своих взглядов на проблему абортов.
Проблема помилования не исчерпывается лишь аспектами ее правовой трансформаций. Наряду с немецкими правовыми пословицами, характеризующими помилование как улучшенное право, есть и такие, согласно которым помилование - «лучше, чем право», и оно имеет перед правом приоритет. Оно никогда не ограничивалось «сглаживанием острых углов» в праве, означало, прежде всего, признание того факта, что этот мир не только мир права, живущий по принципу (Да свершится правосудие, хотя бы погиб весь мир), что наряду с правом существуют другие ценности и что эти ценности могут помочь вопреки праву. Если, например, какие-либо праздничные события в стране дадут повод для помилования, то его не следует обосновывать правовыми ценностями. И такое основанное не на правовых ценностях помилование находит наиболее яркое выражение в тех случаях, когда лица, не являвшиеся членами правового сообщества и не обладавшие правотворческой компетенцией, обладали правом помилования, как, например, в случае с евангельским Варравой, освобождения которого, согласно христианскому преданию, потребовал народ иерусалимский по случаю пасхальной амнистии, или когда в Средневековье религиозные корпорации и монастыри ежегодно наделялись правом помилования определенного числа заключенных. Вспомним, наконец, о той роли, которую играл в старые времена случай или приписываемая ему воля Богов при исполнении смертных приговоров, когда преступник неожиданно освобождался от наказания или обрывалась виселичная веревка, или топор палача не достигал цели. В подобных примерах прошлого не стоит видеть (вместе со Штаммлером) «простые исторические курьезы», «заблуждения». Они скорее могут помочь лучше понять смысл помилования.
Помилование для тех времен было более важным и более многогранным понятием, чем для нашего времени. Мы проверяем его на весах права по мере и по весу: помилование стало пользоваться преимуществами, предоставляемыми правом. Лишь справедливость стремится главенствовать над помилованием, как разум над благотворительностью. И как некогда милостыня представляла собой характер добровольных пожертвований, а не регулируемой благотворительности, так и помилование не знает принуждения, даже принуждения справедливости. Оно означает не просто упрощенную форму права, а светящийся луч, который попадает в сферу права из совершенно чуждого ему мира и освещает ее темные закоулки. Подобно тому, как чудо нарушает законы природы, таково и не подчиняющееся законам чудо в мире законов. Благодаря помилованию в мире права находят себе достойное место чуждые праву ценности - религиозного милосердия, этической терпимости. В помиловании в противоположность рационалистической претензии на всеохватность права заявляет о себе «его величество случай», этакая «случайность», которую Ницше назвал «старейшей аристократкой мира».
Помилование не ограничивается также и ролью «предохранительного клапана права», по словам Иеринга. Оно напоминает, что в мире есть ценности, которые уходят корнями глубже и достигают более значительных высот, чем право!
Мы не должны спасенья видеть в правосудии: мы молимся о милосердии. (Шекспир. Венецианский купец. IV, 1).

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Доступ пацієнтів та лікарів до результатів доклінічних випробувань медичних препаратів – це загальноєвропейська практика. В Україні для розсекречення цих даних треба прийняти відповідний закон. Про це зазначив лікар, народний депутат, член Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Костянтин Яриніч.
“Я є автором законопроекту (№4074 про доступ до результатів доклінічних випробувань). Я виступив ініціатором такого документу, тому що до того, як стати народним депутатом я очолював Кіровоградський обласний онкологічний центр. У нас проводилися клінічні випробування, але навіть ми, люди, які проводять ці клінічні випробування, не знаємо результатів, тому що вони засекречені. Я думаю, що це не правильно, і не тільки я так думаю, а вся європейська світова практика також. Ці результати мають бути у відкритому доступі”, - сказав він.
За словами нардепа така інформація потрібна в першу чергу для роботи лікарів.
“Я не хочу говорити, що на цьому побудовані якісь корупційні складові, але в той же час, якщо ми можемо зробити цю інформацію публічною для всіх, хто в цьому зацікавлений, зокрема, для лікарів, (тому що іноді є сумніви чи побічні дії, які прописані у інструкції, відповідають дійсності, чи ні), то повинні це зробити.
А якщо воно є (корупційна складова), то ми знищимо цю ганебну практику”, - додав він.
Нагадаємо, за словами О.Богомолець, в Україні можуть вільно продаватися смертельно небезпечні ліки.
Додамо, що реєстрацією ліків в Україні займається Державний експертний центр МОЗ. Очолює ДЕЦ наразі Тетяна Думенко.
Її заступником працює Наталія Шолойко, яку КМУ напередодні відмовився призначати на посаду держсекретаря МОЗ.

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.


Шалена кампанія у ЗМІ іноді може шкодити справедливості судового розгляду, оскільки
справляє вплив на громадську думку і, внаслідок цього, на присяжних, які мають висловлюватись щодо вини підсудного (Kuzmin проти Росії, § 62). Суб’єктивні переживання заявника щодо відсутності упереджень, котрі нав’язуються суду, що розглядає справу, якими б зрозумілими вони не були, не є визначальним чинником: перш за все треба встановити, чи у даному випадку їх можна вважати об’єктивно виправданими (Włoch проти Польщі (déc.); Daktaras проти Литви (déc.); Priebke проти Італії (déc.); Mustafa (Abu Hamza) проти Сполученого Королівства (déc.), §§ 37-40, стосовно впливу повідомлень у пресі на упередженість суду, що розглядав справу).
Зокрема у справі Кузьмин проти Росії Суд визнав, що було порушення презумпції невинуватості (Стаття 6-2 Конвенції).
Агресивні висловлювання у телепрограмі кандидата на посаду губернатора стосовно районного прокурора, проти якого була подана скарга про зґвалтування є порушенням Конвенції.
Про це свідчать такі факти – неповнолітня сімнадцятирічна дівчина за допомогою матері подала заяву про зґвалтування проти заявника, районного прокурора. Кримінальну справу було порушено 22 квітня 1998 року. 7, 12 і 13 травня 1998 року під час інтерв’ю на телебаченні пан Александр Лебедь, кандидат на посаду губернатора і дуже відома публічна особа, назвав заявника «злочинцем», сказав, що його давно треба було відправити «на каторгу», і пообіцяв, що цей «пес» скоро буде на «тюремних нарах». Заявника було звільнено з прокуратури. 22 травня 1998 року його було заарештовано і взято під варту. Наступного дня йому було пред’явлене обвинувачення у зґвалтуванні неповнолітньої. У листопаді 1998 року обвинувальний акт було повідомлено заявнику, який стверджував, що йому не було вчасно надано повний текст цього документу. У грудні 1998 року його було засуджено до трьох років і восьми місяців позбавлення волі. Оскарження вироку було безуспішним.
Дані факти вказують, що було порушено право - Стаття 6 § 2:
a) Висловлювання пана Лебедя – Пан Лебедь, окрім статусу кандидата на посаду губернатора, був на момент подій генералом у відставці, важливою персоною у російському суспільстві, обіймав різні високі державні посади і був дуже відомим політиком. Суд не вважає, що виступаючи на телебаченні, він робив спірні висловлювання в якості приватної особи. Оскільки згадані висловлювання містили, поміж іншим, обіцянку заарештувати заявника, то їх можна було зрозуміти як підтвердження того, що заявник скоїв злочин, у якому його підозрювали. Окрім того, через кілька днів після спірного інтерв’ю пана Лебедя було обрано на посаду губернатора, а заявник, котрий до того був підозрюваним, був заарештований і йому було пред’явлене обвинувачення у зґвалтуванні неповнолітньої. Проте на цій початковій стадії провадження, тобто навіть до пред’явлення заявнику обвинувачення у рамках порушеної проти нього кримінальної справи, було особливо важливо не робити публічних тверджень, які можна було б витлумачити як підтвердження того, що певні високопосадовці вважають заявника винним. Так з огляду на контекст дуже особливих обставин, за яких під час телевізійного інтерв’ю було зроблено спірні висловлювання пана Лебедя, йшлось саме про заяву публічної особи, і ці висловлювання мали наслідком спричинення у громадськості думки про вину заявника і породження упередженості у оцінці фактів, яку мали зробити уповноважені органи. Спірні висловлювання не відносяться до сфери захисту від дифамації з боку приватної особи і до права цивільного характеру на звернення до суду задля спростування.

У справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року, Заявник стверджував, що провадження у Верховному Суді Литви, який розглядав його справу у касаційному порядку, не відповідало вимозі безсторонності, закріпленій у ч. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки відповідно до ст. 417 Кримінально-процесуального кодексу Литви склад суду, котрий розглядав справу пана Дактараса, призначив голова колегії у кримінальних справах Верховного Суду, тобто саме та посадова особа, касаційне подання якої і стало підставою для розгляду цієї справи у касаційному порядку.
Заявник також вважав, що заява обвинувача про те, що вина п. Дактараса була доведена до початку судового розгляду, становить порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції (право на презумпцію невинуватості).
Суд вкотре наголосив, що відповідно до його прецедентної практики «безсторонність суду» за змістом ч. 1 ст. 6 Конвенції означає відсутність у суддів, які вирішують справу, упередженості, а також будь-якого зовнішнього впливу на них. Суд також нагадав про важливість зовнішніх проявів таких впливів чи упередженості при вирішенні питання про безсторонність суду.
Суд дійшов висновку, що, звернувшись до Верховного суду Литви із касаційним поданням у справі п. Дактараса, голова колегії у кримінальних справах Верховного суду Литви тим самим взяв на себе роль обвинувача. Крім того, що голова колегії у кримінальних справах виконував ряд організаційних та управлінських функцій, він ще й призначив склад суду, який розглядав справу заявника, а також визначив суддю-доповідача. Виходячи з цього, Суд вважав обгрунтованим існування підозри стосовно тиску на Верховний суд під час розгляду цієї справи. Тому, з точки зору Суду, побоювання заявника щодо «небезсторонності» суду, який розглядав його справу, були підставними, а отже, мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Суд також зауважив, що презумпція невинуватості вимагає від державних службовців особливої обережності при здійсненні у кримінальному процесі оцінок дій обвинуваченого, вина якого не встановлена компетентним судом. Однак, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, але і контекст, в якому вони були зроблені.
Суд відзначив, що заяви обвинувача з приводу вини п. Дактараса були зроблені в контексті прийняття мотивованого рішення на попередній стадії кримінального процесу, а не, наприклад, на прес-конференції. Суд дійшов висновку про те, що, стверджуючи про доведеність вини заявника за допомогою зібраних у справі доказів, обвинувач використав ту ж термінологію, що і сам п. Дактарас у проханні про припинення провадження у справі. Погоджуючись із тим, що сам по собі термін «доведеність» не є вдалим, Суд все ж таки вважав, що використання цього терміну як обвинувачем, так і самим заявником мало на меті не стільки встановити вину п. Дактараса на підставі зібраних доказів, скільки підтвердити достатність матеріалів справи для її передачі до суду. Отже, порушення ч. 2 ст. 6 Конвенції було відсутнє. Заявник вимагав сплатити йому 10 000 літ як компенсацію моральної шкоди, яка виникла внаслідок порушення конвенційних норм. Однак Суд відхилив цю вимогу, зазначивши, що сам по собі факт визнання порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції становить достатню компенсацію моральних страждань заявника. Суд призначив п. Дактарасу 10 354, 22 літ у відшкодування судових витрат.

Презумпція невинуватості може бути знехтуваною не тільки суддею або судом, але й іншими державними органами (Allenet de Ribemont проти Франції, § 36; Daktaras проти Литви, § 42; Petyo Petkov проти Болгарії, § 91). Стаття 6 § 2 забороняє будь-які заяви з боку посадових осіб державних органів стосовно кримінального слідства, що триває, які давали б громадськості підстави вважати підозрюваного винним і наперед формували б бачення фактів представниками відповідних судових органів (Ismoilov і Інші проти Росії, § 161; Butkevičius проти Литви, § 53).
Стаття 6 § 2 не може перешкодити державним органам інформувати громадськість стосовно кримінального слідства, що триває, але натомість вимагає, аби це робилось якомога тактовніше і у повній відповідності до вимоги поважати презумпцію невинуватості (Fatullayev проти Азербайджану, § 159; Allenet de Ribemont проти Франції, § 38; Garycki проти Польщі, § 69).
Суд наголосив на важливості добирати слова, які використовують посадові особи у заявах щодо особи, яка ще не була засуджена і визнана винною у даному кримінальному правопорушенні (Daktaras проти Литви, § 41; Arrigo і Vella проти Мальти (déc.); Khoujine і
Інші проти Росії, § 94).

Стаття 6 § 2 Конвенції має на меті перешкодити порушенню права на справедливий
судовий розгляд внаслідок негативних висловлювань, безпосередньо пов’язаних з судовим
розглядом. Коли немає порушеного кримінального провадження або воно ніколи не
порушувалось, то висловлювання стосовно вини іншої особи у правопорушенні або у іншій
караній діяльності відносяться скоріше до захисту від дифамації, а також до права звертатись до суду задля їх спростування, що стосується права цивільного характеру і потенційно порушує питання за статтями 8 і 6 Конвенції (Zollmann проти Сполученого Королівства (déc.); Ismoilov і Інші проти Росії, § 160).
Є відмінність між тим, що хтось сказав, ніби когось просто підозрюють у скоєнні
кримінального правопорушення, і однозначною заявою представника судового органу, за
відсутності остаточного вироку, що певна особа скоїла даний злочин (ibidem, § 166; Nešťák
проти Словаччини, § 89). Другий випадок порушує презумпцію невинуватості, тоді як стосовно першого Суд у багатьох випадках, з якими до нього звертались, вирішував, що немає підстав для скарг (Garycki проти Польщі, § 67).
Питання про те, чи висловлювання судді або представника іншого державного органу
порушують принцип презумпції невинуватості, має вирішуватись в контексті конкретних
обставин, за яких були виголошені спірні висловлювання (Daktaras проти Литви, § 42; A.L.
проти Німеччини, § 31).
Висловлювання судді є предметом суворішого контролю, ніж висловлювання
представників слідчих органів (Pandy проти Бельгії, § 43).
Висловлення сумнівів щодо невинуватості обвинуваченого допустимі доти, доки
кримінальне провадження не завершилось рішенням щодо суті на користь обвинувачення
(Sekanina проти Австрії, § 30). Водночас, від моменту, коли виправдання стало остаточним,
висловлення таких сумнівів щодо вини є несумісними з презумпцією невинуватості (Rushiti
проти Австрії, § 31; O. проти Норвегії, § 39; Geerings проти Нідерландів, § 49; Paraponiaris
проти Греції, § 32).

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.

Потерпілі від статевих злочинів, особливо неповнолітні, часто сприймають судовий
процес як тортури, зокрема якщо їм проти їх бажання влаштовують перехресний допит із
обвинуваченим. Аби визначити, чи обвинувачений у провадженні такого виду скористався
справедливим судовим розглядом, слід врахувати право на повагу до приватного життя
потерпілої особи. Так у кримінальних справах про статеві злочини може бути вжито певних
заходів для захисту потерпілих за умови, що такі заходи є сумісними з належною і ефективною реалізацією прав сторони захисту. Аби захистити ці права, судові органи іноді мають вживати заходів на противагу перешкодам, які постають перед захистом (Aigner проти Австрії, § 37; D. проти Фінляндії, § 43; F і M проти Фінляндії, § 58; Accardi і Інші проти Італії (déc.); S.N. проти Швеції, § 47; Vronchenko проти Естонії, § 56).
З огляду на особливий характер кримінальних проваджень стосовно статевих злочинів,
стаття 6 § 3 d) не може тлумачитись як така, що у кожному випадку зобов’язує, аби під час
перехресного допиту або у іншій спосіб питання задавав безпосередньо сам обвинувачений чи його захисник (S.N. проти Швеції, § 52; W.S. проти Польщі, § 55).
Обвинувачений повинен мати можливість стежити за поведінкою свідків під час допиту і оскаржувати їхні показання і правдивість цих показань (Bocos-Cuesta проти Нідерландів, § 71; P.S. проти Німеччини, § 26; Accardi і Інші проти Італії (déc.); S.N. проти Швеції, § 52).
Перегляд відеозапису дачі показань свідком сам по собі не може вважатись таким, що
належно захищає права сторони захисту, якщо влада не створила жодної можливості ставити питання цьому свідку (D. проти Фінляндії § 50; A.L. проти Німеччини, § 41).

Львів.Київ.Дніпро:

Наши лучшие адвокаты и юристы работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с ними можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Профессиональные услуги быстро. Моб. тел. общий +380949108276.

Адвокат.Днепр.Киев.Львов









новости адвоката

December 2017
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31